Милосердя народжується в душі свобідної людини, як свідомий вибір цінності, досвідченої через милосердя інших до себе.

«Бог милосердний, але Він і суддя: «Любить ласкавість і суд Господь» (Пс. 32,5). Для того Давид каже: «Про ласкавість і суд співатиму тобі, Господи» (Пс. 100,1)

Знаємо для кого милосердний, бо сказав «Блажені милосердні, бо вони милосердя доступлять» (Мт. 4, 7). Чи видиш як мудро уживає милосердя? Не є милосердний без суду, ані немилосердний у суді. «Милосердний Господь і справедливий» (Пс. 114,4). Не пізнаваймо ж Бога односторонно, нехай Його чоловіколюбивість не буде причиною недбальства»[1].

Милосердя і суд ідуть разом. Як суд Господній починається від Божого дому, так від Божого дому витікає Його милосердя зі сердець милосердних.

І знову каже Слово Боже: Милосердя Боже на тих, хто чинить милосердя. Мірою прийняття Божого милосердя є віра, з якою чинимо кроки милосердя щодо наших ближніх.

«…коли пророк Давид величає: « Милосердя і суд Бога» ( Пс. 100, 1) піснею і свідчить, що Бог є милосердний і справедливий. Треба, щоби в нас здійснилося усе, що написали Пророки і Апостоли про покаяння. Так являються засуди Божої справедливості та звершається Його милосердя в прощенню гріхів.»[2]

«Якби можна зчислити силу Божих щедрот та змірити велич Божого милосердя у відношенню до величі і сили гріхів, требаби вдатися у розпуку. Але певне, що можна змірити й зчислити і найбільші гріхи, та неможливо мірити Боже милосердя, зчислити Його щедроти. Тому не пора на розпуку, але на пізнання милосердя, на признання і на осуд гріхів, яких прощення дається в Крові Христа, як написано (Єфес. 1,7).» [3]

«…Боже милосердя готове все прийняти тих, що щиро каються».[4]

Українська письменниця Ліна Костенко пише:

«Кажуть, чужа душа  - це темний ліс.

А я кажу: Не кожна, ой не кожна!

Чужа душа – це повне море сліз,

й плювати в ню – це гріх тяжкий – не можна!»

Наше милосердя до світу -  це біль і перепросьба за гріхи тих, що не каються. Бо з покаяння починається шлях до Божого дому – шлях повернення до Милосердного Отця.

Як Господь з милосердя віддається нам для нашого спасіння, так і ті, що йдуть шляхом Божого Милосердя, віддають своє життя для добра і спасіння інших, «як жертву живу, приємну Богові».

«Ти отримав розумну душу, завдяки якій пізнаєш Бога, осягаєш природу речей, куштуєш солодкий плід мудрости. Для тебе Бог жив серед людей, дари святого Духа на апостолів зійшли з неба, смерть була знищена, постала надія на воскресіння; маєш Божі накази які вдосконалюють твоє життя, Божі заповіді, які прокладають тобі дорогу до Бога, Царство Небесне, яке для тебе приготоване, вінці праведности, що очікують тих, котрі не ухиляються від подвигів доброчесности!»[5]

І все це отримуємо з милосердних рук нашого Бога.

Прислухаймося до себе у глибокій молитві і відчуємо, як Господь у своїй милосердній любові стремить назустріч нам, повний безмежної благодаті. Сонце Божого Милосердя огріває нас повсякчасно.

Милосердя, як всюди проникаюче проміння сонця любові, не може мати в собі жодного знаку агресії чи насилля. З чого зіткана сила милосердя? Вона увібрала в себе через віру дух Господньої жертовності і лагідності, дух миру та любові, дух великої надії, зачерпнутої в Бозі. Свідомість цього викликає радість.

«Завжди радійте, безперестанно моліться. Дякуйте за все» - (І Послання до Солунян  5.16)

Скільки доречних приводів для радості дарувала нам Божа щедрість.

 «Так і ревнитель благочестя, зустрічаючи на своєму шляху перепони, не засмучується, оскільки утиск виробляє терпеливість, терпеливість – досвід, а досвід – надію, надія ж не засоромить (Рим. 5, 3 – 5).[6]

І що ще скажу? З милосердя до дітей Божих народжується мученицька сила, міцно оперта в надії на Господа. Тому, тішмося надією. Надія є причиною радості в душі благородній.

Жінка, що перемагає невидимого ворога.

В день свята блаженної мучениці Юліти Святий Василій Великий проголосив похвальне слово. Він звеличував подвиг незвичайної жінки, «що отримала найвищу перемогу над нашим спільним ворогом»... « Ось так усе відбувалося. Виникла якось судова суперечка між нею і одним із дуже впливових громадян. Був він людиною жорстокою і зажерливою, статок свій зібрав тим, що грабував і визискував. Також і в цієї жінки він повідбирав багато землі і маєтности… І от звернувся він до суду, і підтримали його в цій брудній справі таємні донощики, брехливі свідки та продажні судді. Коли настав день суду, вона почала викривати самоуправство цієї людини,…а опісля хотіла зустрічну скаргу подати, звинувачуючи його в насильстві та здирствах.  Він же наполіг на тому, щоб визнати судовий процес незаконним, оскільки ті, хто не покланяється богам царів та не зреклися віри Христової,  не мають рівних прав з іншими. … Що ж сталося опісля? Чи ж блиск багатства засліпив її розум?... Чи ж злякалася судівських погроз? Анітрохи! Навпаки, казала ж бо: Прощавайте життя і багатство. Хай краще погублю тіло, аніж щось лихе скажу на Бога, мого Творця!» І чим більше гнівався за ці слова на неї голова суду, тим палкіше дякувала вона Богові за те, що розпочавши суд за тлінні земні статки, набуває небесних маєтностей, позбавляється земель, щоб здобути рай, осуджується на безчестя, щоб увінчатися славою, зазнає тілесних страждань і втрачає дочасне життя, щоб здійснилися її блаженні надії і щоб у небесному царстві радіти з усіма святими.»

Її засудили на спалення. «До жодної життєвої насолоди вона не поспішала так, як до цього багаття. Натхненна радість осяювала обличчя та всю зовнішність її, слова її були світлі і настрій веселий. Проповідувала жінкам, що були поряд, спонукаючи їх до мужніх подвигів благочестя, щоб не лякалися їх, виправдовуючись слабкістю природи. Казала ж їм: « З того ж тіста, що й чоловіки, зліплені ми, за тою ж Божою подобою зроблені, що й чоловіки; чоловіка і жінку створив Він однаково здатними до доброчесности… А тому заборгували ми Творцеві виявляти рівну з чоловіками витривалість, бадьорість і терпіння».[7]

Що ще можна сказати?

Через милосердя відновляється втрачена гармонія в суспільстві. Через Нього  - Єдиного Милосердного - несемо мир в серцях наших і поєднується «горішнє з долішнім».

Відновім силу милосердя свого серця і даруймо його мірою віри, тоді оточуючий світ стане розповіддю про Творця для інших людей. 

Спинаймося (стараймося підніматися) по драбині віри крок за кроком, щабель за щаблем, від одного Божого запрошення до іншого, від одного стремління душі до наступного, долаючи темноту незнання і павутину страху.

І помагаймо, ведімо, підштовхуймо, заохочуймо інших надіятися на Милосердя Того, хто по-справедливості буде судити землю. І не біймося!

Каже Господь: «Ось відкриваю перед тобою двері-двері Милосердя, які ніхто не зможе зачинити! Праведники ними ввійдуть, щоб причаститися з чаші милосердя і справедливості. Я, Я – Початок і Кінець, Альфа і Омега! Я відкриваю книгу твого життя!  Хто зможе зачинити її крім Мене і хто здатен її прочитати? Я – Бог твій. Я – Спас, а не чужий бог між вами. Я простягаю руку Мого Милосердя, щоб і твоя долоня відкрилася для інших! Твоє спасіння  - в твоїх руках, але воно пролягає через Моє Серце. Тієї любові ніхто не може подолати чи згасити. Я ділюся нею з тими, хто Мене шукає. Я розпростираю її як шатро над тими, хто Мене боїться. Я подаю її, як їжу тим, хто надіється на Мене».