Історія

Друга світова війна принесла зі собою немало змін територіяльних і політичних, які спричинили переміщування населення майже у всіх країнах Європи. Ті зміни відносилися до населення Східної Галичини, де проживали і працювали Сестри Василіянки.

Комуністична влада Совєтського Союзу позбавила Сестер права до навчання у своїх школах, до спільнотового життя у своїх монастирях, а монастирські матеріяльні добра сконфіскувала і призначили до своїх цілей. Наприклад, монастир у Львові на вул. Потоцького, 95 замінила на Лісотехнічний інститут, а монастир у Івано-Франківську -  на школу і міську бібліотеку. Сестри, примушені залишити свої монастирі, переживали непевність, загрозу позбавлення волі, часті ревізії і т.п.

На території Польщі існував монастир Сестер Василіянок у Перемишлі, вул. Каспровича, 5, заснований 1902 року. Був він філіяльним домом яворівського, автономного монастиря (Перемиська єпархія). Сестри вели у ньому  інтернат для дівчат греко-католицького обряду. У 1945 р. існування того монастиря було непевне, а Сестрам загрожувало ув’язнення, а навіть зіслання у Сибір. Тоді мати Василія Сивч у порозумінні з о. Павлом Пушкарським постаралася про приміщення трьох сестер (Моніка Федевич, Єлисавета Моцяк і Маргарета Боднар) у монастирі сестер Венедиктинок – самаританок  у Самарії біля Варшави у серпні 1946 р.

У перемиському монастирі залишилася одна сестра (Діонізія Мізимчук) і Сестри зі Згромадження Сестер Францішканок Родини Марії, яких разом із сиротами прийняла до нашого монастиря вищезгадана мати Василія Сивч.  Вона сама, як громадянка Югославії виїхала з Польщі до Василіянського монастиря в  Югославії.

У 1962 р. комуністична влада Польщі безправно забрала монастир і призначила його на дитячий будинок (Dom Dziecka).

Рік 1958 є дуже важливим роком в історії Провінції Сестер Василіянок у Польщі. Сестри, розкинені по цілій країні (Перемишль, Самарія, Любань, Тарнів, Варшава), завдяки Отцям Василіянам, особливо отцю Павлові Пушкарському і отцю Родіонові Барабашеві зорганізували василіянську спільноту, а першою настоятелькою стала мати Онисима Шушкевич, призначена на цей уряд о. Пушкарським, колишнім візитатором Сестер Василіянок у Яворові.

Боже Провидіння подбало про місце проживання для новоствореної спільноти. 07.07.1958 р. виїхали сестри Уршулянки з Любомєжа до Німеччини. Вроцлавський Архиєпископ, а пізніше Кардинал Болеслав Комінек передав Сестрам Василіянкам поуршулянський монастир  з городом і полем в Любомєжу.

Тут від 07.07.1958 р. знайшли дах над головою сестри, які дотепер скиталися  по різних місцевостях Польщі, Словаччини, України, а навіть Сибіру. Господь поблагословив ту спільноту, зголосилися нові монаші покликання. У 1958 р. вступили три кандидатки, наступного року також три. Вроцлавська Архиєпископська Курія канонічно ериґувала новіціят. Першою магістрою новичок стала мати Маркіяна Войнаровська.

Генеральна Курія Сестер Чину Святого Василія Великого в Римі затвердила Делегатуру Сестер Василіянок під покровом Святого Хреста у Польщі. Делегатура нараховувала тоді 16 сестер (10 професок, 3 новички, 3 кандидатки), які проживали у чотирьох спільнотах, а саме: Любомєж – 11 сестер, Любань – 2, Перемишль – 1, Варшава – 2. Не мала ані одного власного дому. Монастир в Любомєжу був власністю Вроцлавської  Архиєпископської  Курії.  Апостольська праця сестер виглядала ось так:

- катехизація дітей римо-католицького обряду,

- праця в костелі (захристія) і лікарні.

Праця в земельному господарстві була підставою утримання сестер у Любомєжу. Сестри мали також утримували домашню господарку- домашніх тварин.

Від 1960 р. сестри почали новий рід апостоляту  - працю у Державному Домі Суспільної Опіки для Неповносправних Дітей у Яновіцах Вєльких, повіт Єленя Ґура, як опікунки і медсестри. У 1962 р. там працювало 7 сестер.

У 1971 року внаслідок зросту членів Делегатура Сестер Василіянок була піднесена до статусу Віце-Провінції.

1974 рік був зламним та благословенним роком в історії Сестер Василіянок у Польщі. Сестри почали навчання релігії дітей у Греко-Католицьких парафіях на прохання отців парохів:  в Пасленк 1974 р. Б. просив о. Іван Яремін, в Пєнєнжно 1979 – о. Конрад Яцків,  Шпротава, Пшемків 1979 – о. Іван Мартиняк, пізніший - митрополит Перемисько – Варшавський. Для покращення умов катехитичної праці та завдяки фінансовій допомозі Блаженішого Кардинала Йосифа Сліпого закуплено помешкання у Пасленку 1979 р. До того часу с. Агнета Галамай доїжджала на катехизацію з Варшави поїздом кожної суботи. Сповняючи волю Його Блаженства Кардинала Йосифа Сліпого, закуплено дім у Горлицях 1983 р. Б.. По закінченні ремонту і пристосування на монастир сюди перенесено осідок Провінції.

У Ювілейному Святому Році 2000, дня 11.02, коли Церква урочисто святкувала Ювілей Хворих  - померла мати Онисима Ольга Шушкевич у Горлицях, проживши 95 літ життя, у Чині – 72, перша настоятелька і Основниця Провінції Святого Хреста Сестер Василіянок у Польщі, ісповідниця віри та визначна Василіянка.

У 2001 року Провінція нараховувала 20 сестер (16 професок, 3 юніористки і 1 новичка) мала 4 власні доми (Горлиці, Варшава, Пасленк і Перемишль). Сестри проживали у 6–ох спільнотах, а саме:  Горлиці – 7 сестер, Варшава – 3, Перемишль – 4, Пасленк – 2, Пєнєнжно – 2, Кентшин – 3.

Апостольська діяльність Сестер Василіянок у Польщі була такою:

- навчання релігії у школах і парафіях  - 8 катехиток, 467 учнів, 18 парафій.

- праця у парафії – захристія, прибирання церков, прання, печення просфори, шиття церковних риз.

- реколекції для дівчат греко-католицького обряду.

Основним апостолятом Сестер Чину Святого Василія Великого є прослава Господа Бога через Святу Літургію, псалмодію (церковне правило) і євангельський спосіб життя та апостольську діяльність згідно з потребами Святої Церкви.