Провінції
/images/banners/Sliders/Confirm_uk.jpg

Історія

З благословення митрополита Андрея Шептицького на запрошення Преосвященного Діонізія Няраді дев'ять сестер василіянок зі Словітського монастиря в Галичині прибули до Крижевців (тепер Хорватія) 26 серпня 1915 року. Сестри замешкали в інтернаті «Юлінеанеум», працювали в єпископській палаті та в інтернаті, дбали про кафедральний собор в Крижевцях,  опікувалися приватною каплицею Владики.

Спільнота швидко розвивалася і 1920 року частина сестер переселилася у Шід (тепер Сербія), де в колишній єпископській резиденції було засновано новий монастир, з якого бере початок Провінція святого архангела Михаїла. Діяльність сестер охоплює простори колишньої Югославії та спрямована насамперед на українців і русинів греко-католиків, як також і всіх людей доброї волі. Монастирі Провінції свого часу знаходились у Сербії (Шід, Новий Сад), Хорватії (Осієк, Міклошевці, Вуковар, Славонський Брод, Загреб), Боснії  (Прнявор, Дев'ятина).

Зараз Провінція нараховує чотири монастирі в Хорватії (Осієк, Загреб, Вуковар, Славонський Брод), один в Боснії (Прнявор) та місійний дім в Україні (Київ). Станом на 2017 рік до Провінції належить 22 сестри з довічними обітами та 2 сестри з тимчасовими обітами. Подаємо коротку історію та опис діяльності монастирів Провінції.

Шід. 9 вересня 1920 року до Шіду прибули мати Анна Теодорович, с. Марія Должицька, с. Юліта Бойчук та с. Йоанна Бучко, а з ними 2 кандидатки Катерина Черепан і Марія Річіць. Життя в Шіді було суворим, через те, що літня резиденція була дуже знищена; сестри тимчасово мешкали в пароха Г. Бесерміні та в родини сестри  Софронії Ерделі. Отож сестри беруться за віднову дому, ходять на «квести». Значну допомогу надав спільноті Святіший Отець Бенедикт ХV а пізніше Пій ХІ.  19 листопада 1920 р. відкрито перший новіціат з 5 новичками. Провід новіціату перебрала ігуменя мати Анна Теодорович. Дім в Шіді стає матернім домом, з новіціатом, домом для дівчат-сиріт, інтернатом для учениць місцевої школи, пізніше закладом для дітей- дошкільнят. Під час Другої світової війни тут була лікарня, а після війни – інтернат для дітей, батьки яких загинули у війні. 1970 року Міська рада Шіду після ремонту дому відкрила тут дитячий садочок, який діє дотепер. Між вихователями садочку до 1998 року працювала сестра василіянка Віра Корпак. 2002 р. сестри залишили Шід.

Сестри в Камениці. Монастир в Камениці (Боснія) належав отцям студитам, які 1926 року були прогнані державою. Преосвященний Кир Діонізій Няраді дозволив сестрам там замешкати і з 1927 до 1933 року вони приїжджали туди для лікування і пасторальної праці.

Монастир в Міклошевцях. 30 вересня 1936 р. до Міклошевців прийшли 3 сестри: с. Маргарета Ждіняк, с. Йоана Бучко і с. Василія Біндас. Сестри опікувались парафіяльною церквою, дбали про спів, заснували молодіжний хор, розвинули діяльність Апостольства молитви. 14 червня 1940 р. відкрили дитячий садочок. 1990 року монастир у Міклошевцях закрито.

Монастир в Осієку. Урочисте посвячення дому відбулось 1 листопада 1939 року. Перші сестри, які замешкали в новому монастирі: М. Агнета Буїла, с. Макрина Наджь, с. Амврозія Арвай, с. Анісія Лісак, с. Марія Тимко, с. Йосифа Бесерміні. При монастирі знаходився інтернат для учениць середніх шкіл. З 1945 року монастир в Осієку став головним матернім і новіціатським домом. Друга світова війна принесла великі зміни в державі. Державний уряд скасував всі інтернати і дитячі садочки в монастирях, заборонив будь-яку працю з молоддю. Щоб утримати себе, сестри займалися сільським господарством, працювали на своїй і чужій землі. 1965 р. відкривають садочок. Від 1974 р. до сьогодні сестри організують реколекції  для дівчат. 1976 р. розпочалась будівництво нового дому, який посвячено 1979 року. У 1974 р. сестри розпочали працю в Осієцькій лікарні. З 2004 р. сестри викладають релігію в школах. Зараз в Осієку знаходиться осідок Управи Провінції та новіціат. Монастирська каплиця Христа Царя одночасно є храмом місцевої греко-католицької парафії.  Сестри провадять богослужбовий спів, готують до прийняття Святих Тайн, займаються пошиттям риз, ручною працею (вишивання, плетіння чоток та вервиць), плекають город.

Монастир в Новім Саді. 1959 року до Нового Саду на навчання і працю в лікарнях прибули с. Вероніка Зарічна і с. Ольга Гогора. 1965 р. куплено дім, де відкрито монастир.  Посвячення каплиці відбулось 1972. Крім праці в лікарні, сестри активно включаються в апостольську працю на парафії. 20 березня 1996 року Провінційна Управа з благословення Владики Кир Славомира Мікловша і Генеральної Управи вирішила дім у Новому Саді закрити і замінити домом у Старіграді, а згодом – у Загребі.

Монастир у Вуковарі. На запрошення о. Дмитра Стефанюка 20 травня 1965 року Провінційна управа купила дім у Вуковарі, де в той час була численна національна меншина українців і русинів. Перші сестри, які прибули до Вуковару: с. Анна Гралюк, с. Віра Корпак, с. Климентія Загородна. Сестри дбали про красу церкви, провадили спів на богослужіннях, шили ризи, катехизували. 21 листопада 1977 року, продавши старий дім, придбали новий біля парафії. Коли в 1991 році вибухнула війна, сестри були змушені залишити обитель. У січні 1998 р. сестри вперше побачили свій зруйнований монастир та взялися до відновлення. 15 березня 1998 року вперше після війни тут була відправлена Свята Літургія. 2000 року посвячено відбудований монастир і каплицю святої Макрини. Сестри у Вуковарі служать при греко-католицькій парафії Христа Царя, працюють у школі, опікуються українськими і русинськими родинами.

Катехитичний дім в Дев’ятині  На Провінційній Раді 1973 року було вирішено побудувати будинок в с. Дев'ятина. На празник Успіння 28 серпня 1976 року відбулось урочисте посвячення, на якому була присутня мати Емелія Прокопик, ЧСВВ. До 1991 р. сестри кожного року провадили тут катехизацію дітей, а також їздили в навколишні міста і села (Баня Луку, Яблан, Хорвачани, Лишню,Козарець).

Монастир в Славонському Броді. Провінційна управа на чолі зі с. Євстахією Торконяк 27 червня 1980 року купила дім у Славонському Броді. Сестри взялись до пасторальної праці, а також роботи в державній лікарні. 1. 07. 1984 року куплено новий відповідніший дім, де сестри мешкають дотепер. Каплиця монастиря посвячена Благовіщенню Пресвятої Богородиці. Праця сестер не обмежується Славонським Бродом, вони їздять на богослуження і катехизацію в Каніжу, Шумечє, Магічь Малу, Буковлє.

Монастир і Духовно-пасторальний центр у Прняворі. З 1973 року сестри на прохання отців-парохів о. Олександра Біляка, а пізніше о. Петра Овада кожного літа приїжджали на тримісячну катехизацію. Із Прнявора на богослуження і катехизацію їздили у Сараєво, Лишню, Брезік, Селиська, Бродяни, Русавці, Сердовічі.  1987 року з благословення Кардинала Мирослава Любачівського розпочалось будівництво монастиря разом з Духовно-пасторальним центром, який урочисто посвячено 1988 року під час святкування 1000-ліття хрещення України. Праця сестер гарно розвивалася, але на перешкоді стала війна 1992-1995 років. Відколи 2. 08. 1992 року було зруйновано церкву в Прняворі, усі богослужіння  відправлялись в монастирській каплиці Пресвятої Тройці та пасторальному залі. Під час війни в домі мешкало 30 біженців. Сестри відвідували людей, розсилали гуманітарну допомогу. Через війну Провінційна управа забрала сестер з Прнявора. Після закінчення війни сестри періодично беруть участь у Літніх українських школах, що відбуваються в Духовному центрі, навчають української мови та релігії, організовують реколекції для молоді, відвідують навколишні парафії з різдвяним вертепом, а 2011 року знову оселяються в монастирі в Прняворі. Пасторальна праця (катехизація дітей і дорослих, організація літніх шкіл, реколекцій для молоді, таборів для дітей, культурно-освітніх і духовних заходів) стає систематичною.

Місія в Києві. Сестри ніколи не забували, але з любов’ю та співчуттям спостерігали за життям Церкви в Україні.  Під час підпілля переписувалися з сестрами в Україні. 1982 року с. Ольга Гогора і с. Анастазія Пітка уперше відвідали сестер василіянок у Львові, які мешкали по одній або по двоє в квартирах. Через стеження КДБ і часті обшуки сестри боялися приймати гостей з-за кордону в своїй квартирі, а тільки десь у парку чи в лісі. У 1988-1989 роках відкрилася залізна брама комунікації з Україною. Усе духовенство і самі миряни зверталися до сестер листовно з просьбою присилати їм духовну літературу. Сестри нашої Провінції багато у тому допомогли, зокрема 1988 року вдалося перенести Конституції і Генеральні Директиви для сестер в Україні. Сестри налагоджували контакт між єпископами, священиками та різними монашими згромадженнями України з Римом. Від 1986 р. з благословення Блаженнішого Кардинала Мирослава-Івана Любачівського і Генеральної Управі в Римі наші сестри часто їздили в Україну. 1989 р. виникла думка відкрити місійний дім в Україні у Києві. Дозвіл і благословення наша Провінція отримала від Блаженішого 22. 09. 1992 року. Першими місіонерками були с. Ярослава Гралюк і с. Зиновія Сапун.  21.10.1993 року київська спільнота місійного дому святого архангела Михаїла поселилась до своєї квартири-монастиря на Оболоні. У Києві сестри працювали на парафії св. Миколая Доброго (Поділ) і св. Миколая (Аскольдова Могила) та в м. Вишгород, а також катехизували в школах, їздили в навколишні села, організовували реколекції для різних вікових груп. Зараз сестри служать на парафії св. Миколая Доброго (Поділ), катехизують дітей, молодь і дорослих, провадять біблійні читання та молитовні групи, спів на Літургії. Окрім того, сестри задіяні в пасторалі ув'язнених і військових, академічному душпастирстві, відвідують хворих, організовують табори, прощі, духовні віднови та духовно-культурні заходи у Києві та околицях.

Загреб – дім для студій.  1997 року відкрито дім для студій в Загребі. Дім відремонтовано і пристосовано до монастирських потреб і вишколу. Владика Кир Славомир Мікловш 1. 01. 1999 року благословив дім і каплицю посвячену св. Макрині. (Слід зазначити, що, на прохання Преосвященного Діонізія Няраді та Апостольського візитатора Івана Вішошевича ЧСВВ 1936 року, сестри василіянки з Шіду певний час працювали у греко-католицький семінарії у Загребі). Зараз сестри у Загребі працюють в лікарні та здобувають вищу теологічну освіту, беруть участь в житті місцевої греко-католицької парафії та української громади.

Посилання:

«Воістину воскрес». Програма хорватського телебачення про монастир в Осієку https://www.youtube.com/watch?v=1ijbQEHQVC0

«Обличчя Твоє, Господи, я шукаю». Сестра Еммануїла Вішка із Загреба про іконопис https://vimeo.com/159469449

Сторінка Українського греко-католицького духовного центру в Прняворі https://web.facebook.com/Ukrajinski-grkokatoli%C4%8Dki-duhovni-centar-Prnjavor-1126797920717931/?_rdr

This website uses cookies to improve your experience.

By closing this banner, scrolling through this page or by clicking on any element You consent to the use of cookies.

We'll assume you're ok with this, but you can opt-out if you wish.