Власністю спільноти Сестер Василіянок дім у Милошовичах (тепер хутір Береги) став з 1928 р., коли подружжя Петро і Марія Винар, власники ґрунту і будинку в Милошовичах, через нотаріально завірений договір передали сестрам василіянкам з Львівського монастиря, що на вул. Зибликевича 30, землю, на якій були розміщені хата, стайня та стодола. Сестри прийняли цю земельну ділянку з будинками і зобов’язалися утримувати та доглядати до кінця життя подружжя фундаторів. В 1931 році родиною с. Анни (Параскевії) Луцків монастиреві подаровано ще ділянку біля землі, яка вже належала Сестрам. І через деякий час монастир придбав ще поле, яке межувало із монастирською територією.
14 липня 1937 було посвячення наріжного каменя під будову монастиря в Милошовичах. А 8 жовтня 1938 р. відбулось посвячення новозбудованого монастиря і каплиці.
До 1946 р. при монастирі відбувалася катихизація дітей, і влітку сестри провадили дитячий садок. Але в 1946 році радянська влада ліквідувала монастир і створила там будинок для перестарілих одиноких людей. Каплицю перетворили на санітарний вузол.
У 2001 році сестрам повернули будинок і 15 серпня 2004 року преосвященний владика Ігор Возьняк, ЧНІ звершив чин посвячення відновленого монастиря Преображення Господнього.
Як колись, так і тепер будинок використовується для реколекцій, днів молитви, відпочинку, господарської праці. Сестри займаються ручною працею: виготовленням трав’яних чаїв, доглядом пасіки, розведенням домашньої птиці та кролів, виготовленням воскових свічок, плетенням чоток. На даний час задіяно 3 га поля, на яких щорічно міняють посів. Засівається овес, жито, пшениця, кукурудза, садиться картопля та багато інших культур. Також велика ділянка землі засаджена полуницею, смородиною та лікарськими травами, з яких виготовляють чаї.
Щорічно реколекційний дім відвідують різні групи: студенти УКУ, військові капелани, скаути, молодіжні спільноти, діти «Віра і світло», монахи і монахині різних згромаджень і багато мирян.
В тихій щоденній праці, молитві та посвяті Сестри продовжують своє служіння на Божій ниві для добра Церкви та Божого люду, як теж на благо всього українського народу.
Ісус сказав: «Жнива великі та робітників мало. Просіть, отже, Господаря жнив, щоб вислав робітників на Свої жнива» (Мт. 9, 36-38). Розуміючи потребу служіння Сестер, о. Андрій Бухвак – настоятель парафії Архистратига Михаїла у Запоріжжі – звернувся до Управи Сестер Провінції Пресвятої Тройці ЧСВВ з проханням про відкриття місійної станиці Сестер Василіянок при парафії. Сестри відповіли на заклик Доброго Пастиря, Який, «бачивши юрми народу, змилосердився над ними, бо вони були стомлені й прибиті, немов ті вівці, що не мають пастуха» та з благословення владики Степана Менька, екзарха Донецького, почали свою місійну діяльність у Запоріжжі у 2003.
У своєму служінні Сестри намагаються прищепити людям любов до Живого Бога, який любить безкорисливо, діє і веде свій народ Святим Духом. Дивлячись на Ісуса, разом з парафіянами пізнають Його зблизька, вслухаються в Його Слово через спільні роздуми над Святим Письмом та зустрічаються з Ним у Святих Тайнах. Створено місцеву спільноту для зросту в Христі Ісусі.
Вагомою частиною місійного служіння сестер Василіянок на парафії є євангелізація дорослих і катехитичне навчання дітей різної вікової категорії, підготовка до святих Тайн Сповіді та Пресвятої Євхаристії. Сестри дбають про красу храму та церковний одяг, випікають просфори.
Зустрічі з молоддю включають пізнання Бога через науки, спільну молитву, відвідування святих місць, спільні святкування та відпочинок. У життя парафії тісно вплетені концертні програми за участю дітей, молоді та їхніх батьків. Важливим у духовному розвитку греко-католицької громади в Запоріжжі є рух «Матері в молитві».
В обставинах війни та її наслідків Сестри надають духовну опіку біженцям (ВПО) в «Карітас Запоріжжя». Організовано школу Євангелізації св. апостола Андрія, у якій взяла участь велика кількість переселенців. На парафії кожної суботи протягом двох років ліплять вареники для поранених військових у шпиталях Запоріжжя.
Своїм служінням у Запоріжжі Сестри стараються виконувати Божу волю, відповідаючи на потреби часу та запити парафії.
Місійна діяльність Сестер Чину Святого Василія Великого у Греції розпочалася у 2001 році, коли о. Святослав Шевчук, який час до часу приїжджав до Греції та служив на парафії Святого Миколая, бачив потребу у служінні Сестер та звернувся до Блаженнішого Любомира Гузара з проханням, щоб дати до української школи сестер-монахинь для викладів християнської етики.
Монастир св.Йосифа Обручника в Брюховичах започатковано у 1992 р. Ще на той час в орендовані приміщення підприємства “Вогник” з Зимної Води переведено Новіціят Сестер Василіянок. Починаючи з 1993 р. сестри провадили активну катехитичну працю серед дітей, які приїжджали на бази дитячих таборів у Брюховичах: готували до Таїнств Сповіді та Причастя, до Таїнства Хрещення. То була добра нагода для голошення Слова Божого, оскільки діти, які приїжджали у ці табори, були з різних куточків України: з Дніпопетровської, Луганської, Київської, Харківської, Вінницької, Донецької, Черкаської областей, а також з Чорнобильської зони.
За підтримки о.Івана Шевціва будинок було викуплено, відремонтовано і 28 серпня 1995 р. освячено Владикою Филимоном Курчабою.
З 1998 р. і до сьогодні монастир св. Йосифа є постійним формаційним домом сестер Чину Святого Василія Великого – новіціатом. Сестри – новички під проводом Директорки новичок та Соції проходять формацію в атмосфері тиші та молитви, навчаються, опікуються старенькими сестрами, виготовляють своїми руками свічки, чотки, листівки.
При парафії Різдва Пресвятої Богородиці в Брюховичах під проводом сестер функціонує Катехитична школа імені сестри Василії Глібовицької,ЧСВВ, яка започаткована восени 2004 р. Катехизацію провадять сестри-новички другого року новіціяту: приготування до Першої Сповіді та Урочистого Святого Причастя, проведення дитячих таборів “Канікули з Богом”, організація вистав з нагоди різних свят та ін.
Історія монастиря Святого Духа Сестер Василіянок в с. Корчин почалася в 1924р., коли Митрополит Андрей Шептицький придбав для Сестер трьохповерховий дерев’яний будинок, де Сестри мали духовно і фізично відновлятися та насолоджуватися красою Божого творіння, оскільки монастирський будинок розташовувався на схилі гори, вкритої хвойним лісом. Цим Глава Церкви виявив великий жест вдячності Сестрам за невтомну працю у вихованні та опіці сиріт, яку вони інтенсивно провадили по різних монастирях Львівщини.
У будинку Корчинського монастиря була споруджена невеличка каплиця Матері Божої Неустанної Помочі, в якій Сестри засилали свої молитви до Господа і черпали свої духовні сили. Від самого початку невелика спільнота Сестер займалася вихованням сільських дітей і катехитичною діяльністю. У хроніці монастиря є згадка про те, що сестри в селі працювали вчительками в школі, провадили дитячий садочок та спів у церкві. Крім цього вони утримували невелику господарку та доглядали сад. Старожили села ще й до сьогодні тепло згадують про Сестер та їхню діяльність.
У 1953 році монастир був ліквідований, монахинь розігнали, деяких ув’язнили. У монастирських приміщеннях були розташовані: спочатку туберкульозна лікарня, а з 1969 по 1996 р. – філіал Львівського світлотехнічного заводу «Іскра». Після закриття заводу приміщення пустували та руйнувалися, сам же монастирський будинок став непридатним для проживання.
У 2004 році на прохання жителів села Корчин монахині Василіянки розпочали справу повернення свого монастиря. У 2006 році Сестри здобули право власності свого колишнього монастиря і після довгої перерви знову замешкали на цій території, проте лише на літній період. В самому монастирі жити було неможливо через його аварійний стан.
Лише восени 2008 року сестрам вдалося відновити постійне проживання в своєму монастирі. Найперше вони відновили невеличку хатину, яка використовувалася під заводську їдальню, віддавши її під покров святого Архистратига Михаїла та облаштували в ній каплицю, кухню і одну келію, в якій і на даний час проживають та моляться.
Сестри виконують домашні обов’язки, доглядають сад, працюють на городі та мають свою невеличку господарку: кури, кролі та двоє собак. Також провадять катехитичне служіння в с. Корчин, с. Підгородці, с. Верхнє Синєвидне, с. Нижнє Синєвидне та в м. Сколе.
До Корчинського монастиря часто навідуються сестри з інших монастирів сестер Василіянок для духовної віднови. Досить недавно сестри Корчинської обителі відновили невеличку хатину-монастирську фірту, у якій можна замешкати чи усамітнитися.
На прохання і запрошення українського греко-католицького єпископа Преосвященного Платона Корниляка з Мюнхену та з благословення Генеральної Настоятельки мати Емелії Прокопик дві сестри: с. Анісія Сарна та с. Марта Ратай з Польщі приїхали 25.09.1981 року до м. Крефельду (Німеччина) для праці в старечому будинку.
Історія служіння Сестер Чину Святого Василія Великого у Верхньому Синьовидному розпочалася у 1992 р., коли о. Ігор Стець разом з дружиною подарували будинок для монастриря. Однак він був ще не завершений і потребував проведення багатьох будівельних робіт.
Монастир Пресвятої Родини Сестер Чину Святого Василія Великого м. Хусті відкритий у 30-роках ХХ століття, як дочірній дім Ужгородського монастиря. Будинок був придбаний за кошти о.Августина Волошина і подарований Сестрам. До 1945 року Сестри навчали у школах та при монастирі провадили сиротинець. Після утвердження на Закарпатті радянської влади Сестер було звільнено з учительської праці і вони змушені були повернутися до Ужгородського монастиря.
Служіння Сестер Чину Святого Василія Великого в Івано-Франківську (колишня назва міста - Станіславів), розпочалося в 1900 році, коли на запрошення "Товариства Пань Руських" та з дозволу Єпископської капітули і візитатора Сестер Василіянок о. Платоніда Філяса Сестри прийняли управу інституту для дівчат. Для цього виховного закладу "Товариство Пань Руських" взяло в оренду фундацію добродія Олександра Осостовича. Частину приміщення виділено Сестрам на проживання. Однак з різних причин управу над Інститутом перенесено до іншого приміщення, а Сестри залишилися проживати у фундаційному домі. Під їхньою опікою залишилося 18 дівчат, для яких відкрили "Інститут Марії". Він мав служити для освіти українських дівчат і бути місцем їхнього проживання, доки вони не зможуть самі себе утримувати. Такою була воля фундатора.
У будинку по вул. О. Кобилянської, 20 знаходиться монастир Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії, Сестер Чину Святого Василія Великого. Істрія почалася восени 1911 року, коли “Народний дім” усунув монахинь із дому і церкви при вул. Зебликевича (тепер вул. Івана Франка), де Сестри проживали із 1881 року і провадили школу. Адже коли на запрошення керівництва “Народного дому” та митрополита Сильвестра Симбратовича Сестри із монастиря у Словіті прибули до Львова, щоб відкрити і провадити школу для дівчат, “ Народний дім” виділив посілість по вул. Зебликевича (тепер вул. Івана Франка) будинок, а Кир Сильвестр винаймав у “Народного дому” на різних умовах його частину для монастиря Сестер.
У власність кураторії Митрополит Сильвестр купив два доми – партеровий (на сьогодні це одноповерховий будинок) та одноповерховий (в теперішньому розумінні це двохповерховий будинок) по вул. Длугуша, 17 (тепер Кирила і Методія, 17). І коли в 1906 році громадськість Львова звернулася до Сестер Василінок, щоб вони відкрили гімназію для дівчат, вирішено, що гімназія та інститут – інтернат, де би проживали гімназистки, буде розміщений у тих двох домах по вул. Длугуша, 17. І завдяки Митрополитові Андрею Шептицькому, у тому ж таки 1906 році кураторія передала ці два будинки у власність Сестрам.
У 1898 році помер кардинал Сильвестр Симбратович і “Народний дім” відмовився здавати в оренду будинок по вул. Зебликевича, де проживали Сестри на попередніх умовах. Ним було подано навіть у суд, але справу програв і змушений був укласти угоду із Сестрами на 6 років. Розуміючи, що “Народний дім” не залишить приміщення для монастиря по вул. Зебликевича, Сестри почали думати про власний дім. Тому, коли з’явилася нагода купити доми по вул. Длугуша, 21 (Кирила і Методія, 21) та по вул. Св. Марка, 20 (Кобилянської. 20), митрополит Андрей Шептицький купив їх і передав у власність Сестер Василіянок.
У 1911році “Народний дім” все – таки усунув монахинь із дому і церкви при вул. Зебликевича. Одна частина монахинь перейшла жити у вільні кімнати в будинках по вул. Длугуша, 21 та по вул. Св. Марка, 20, а інша частина Сестер примістилася у приватному помешканню о. Тита Войнаровського, який дозволив їм там жити.
Після приходу більшовиків будинок по вул. Св. Марка, 20 був націоналізований. Лише в деяких квартирах залишилися проживати Сестри, які мешкали тут ще до націоналізації будинку. Однак в цьому домі і далі велося організоване монаше життя, здійснювався духовний провід над молодими покликаннями. Постійно, навіть у роки підпілля, тут відбувались реколекції, проходив Чин Облечин, Сестри складали Обіти. По суботах і неділях сходились Сестри і мали духовні науки, як від ігумень, так і від священиків.
В 1996 році у квартирі, яка залишилася власністю Сестер після важкого часу правління радянської влади та підпілля УГКЦ, засновано монастир Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії. Апостолят Сестер цього монастиря здійснюється в храмі Святого Апостола Андрія оо.Василіян, де Сестри служать у захристії.