Монастир Воздвиження Чесного Хреста Сестер Чину Святого Василія Великого у Словіті належить до найстарших монастирів у Західній Україні, та є коренем монастирів Сестер василіянок у Яворові, в Станиславові (тепер Івано-Франківськ), у Львові та в Америці. Початки його сягають кінця XVI ст. (перші письмові згадки про нього є з 1581року). Сестри Василіянки переживали разом з мешканцями Словіти татарські напади, ділили їх долю й недолю, тому селяни гордилися монастирем як дорогоцінністю і в кожній потребі приходили до Сестер з великим довір’ям, просячи  про пораду та допомогу. Крім молитви і праці, Сестри займалися вихованням та освітою дітей. Вони вчили дітей приватно, а при кінці року діти здавали іспити в міській школі. В 1822 році при Словітському монастирі починає діяти офіційна школа, де в дусі любові до Бога і до своєї рідної неньки України навчалися дівчата. Після 1906 року при монастирі діяли підготовляючі курси, спрямовані на підготовку до вступних іспитів у гімназії, учительські семінарії або у фахові школи у Львові, Тернополі, Золочеві та в ін. міста. При монастирі у Словіті існували сиротинець, у якому на утриманні монастиря перебувало до 40-50 сиріт, та семирічна школа, у якій навчали дітей Сестри. Після закінчення цієї школи діти переходили під опіку сестер Василіянок у Львові: здібніші вступали до вчительської семінарії при монастирі на вул. Потоцького або ж до гімназії Сестер Василіянок, яка існувала при обителі на вул. Длугоша. В 1935 р. монахині створили захоронку для дітей с. Словіти. Тут матері залишали своїх діток під опікою сестер, коли йшли в поле, на роботу. У цій захоронці було близько 70 дітей. У 1939 р. радянські війська зайняли монастир у Яворові, а Cестер, які там проживали, вивезли до Словіти. Тому кількість Сестер у Словітському монастирі збільшилася, як і обсяг їхнього служіння для Божого люду. Сестри своєю опікою могли охопити більшу кількість потребуючих. Обитель у Словіті протрималася до 1948 р., хоча під час Другої світової війни перший поверх монастиря був зайнятий німецькими військами. На подвір’ї обителі був розташований тимчасовий госпіталь для легкопоранених. Також на прохання Митрополита Андрея Шептицького багаго євреїв було переховано у стінах Словітського монастиря. Під час відступу німецьких військ у 1944 р. п’ять радянських літаків бомбардували монастир (мабуть, знали, що тут був розміщений німецький госпіталь). Однак ні одна бомба не впала на подвір’я, а всі падали поза мур монастиря, бо Сестри дуже молилися про Божу охорону. Монастир у Словіті був вогнищем культури, освіти, моральних чеснот. Сестри допомагали всіма способами Українській Повстанській Армії. Вони в’язали светри, теплі шкарпетки, рукавиці для бійців УПА, до Сестер також зносили свої вироби дівчата, жінки з села. Склад продуктів харчування для бійців УПА був на монастирському городі. У 1948 р. Сестрам–монахиням наказано звільнити приміщення за 2 години, а келії монастиря були заселені інвалідами, літніми людьми з усього Радянського Союзу. Сестри переселилися до Якторова, що за два кілометри від Словіти, до монастиря Сестер студиток. У 1960 році була зруйнована монастирська церква Воздвиження Чесного Хреста. На її місці побудували бюст Леніна. У липні 1962 р. в приміщенні монастиря у Словіті утворили тубдиспансер, який функціонував до січня 2018 р.Б. У січні 2018 р.Б. приміщення монастиря повернули у власність Провінції Пресвятої Тройці Сестер Чину Святого Василія Великого. Сестри розпочали ремонти приміщень та благоустрій території. одночасно з цим Сестри служать Божому людові своєю молитвою, а також провадять молитовну спільноту “Матері в молитві”, катехизують дітей, провадять пасторальну та культурно-просвітницьку працю у с. Словіта. При монастирі діє дитячо-юнацький хор “Берегиня”, філія Народного вокально-хореографічного ансамблю "Викрутасики".

Обитель у Вишнівчику була однією з філій Словітського монастиря. Про цей дім маємо небагато свідчень. Про його заснування згадано у 1923 році. Сестри провадили сиротинець та приватну школу. До 1939 року при обителі у Вишнівчику також був садочок. Однак з приходом більшовиків він перестав функціонувати. Служіння Сестер відновилася у 1944 році, але наприкінці 1946 р. державна влада заборонила діяльність монастиря у Вишнівчику.
За час відсутності Сестер у приміщенні монастиря була сільська школа.
З 1994 року Сестри почали справу клопотання про повернення будинку, який було повернуто у власність Сестер Чину Святого Всилія Великого у 1996р.
Коли Сестрам повернули приміщення, воно було у дуже занедбаному стані... У 1999 р. правлячий єпископ-ординарій Тернопільської єпархії владика Михаїл Сабрига,ЧНІ освятив відбудований Святопокровський монастир.
Основним обов’язком Сестер є молитва, а також катехизація дітей та молоді у сусідніх селах: у Вишнівчику, в Зарваниці, в Гвардійську, в Сапові, в Котузові. Також сестри випікають просфору, працюють в Марійському Духовному Центрі “Зарваниця”, в парафіяльному храмі та в колегіумі для дівчат “Знамення”.

Історія монастиря Святого Духа Сестер Василіянок в с. Корчин почалася в 1924р., коли Митрополит Андрей Шептицький придбав для Сестер трьохповерховий дерев’яний будинок, де Сестри мали духовно і фізично відновлятися та насолоджуватися красою Божого творіння, оскільки монастирський будинок розташовувався на схилі гори, вкритої хвойним лісом. Цим Глава Церкви виявив великий жест вдячності Сестрам за невтомну працю у вихованні та опіці сиріт, яку вони інтенсивно провадили по різних монастирях Львівщини.
У будинку Корчинського монастиря була споруджена невеличка каплиця Матері Божої Неустанної Помочі, в якій Сестри засилали свої молитви до Господа і черпали свої духовні сили. Від самого початку невелика спільнота Сестер займалася вихованням сільських дітей і катехитичною діяльністю. У хроніці монастиря є згадка про те, що сестри в селі працювали вчительками в школі, провадили дитячий садочок та спів у церкві. Крім цього вони утримували невелику господарку та доглядали сад. Старожили села ще й до сьогодні тепло згадують про Сестер та їхню діяльність.
У 1953 році монастир був ліквідований, монахинь розігнали, деяких ув’язнили. У монастирських приміщеннях були розташовані: спочатку туберкульозна лікарня, а з 1969 по 1996 р. – філіал Львівського світлотехнічного заводу «Іскра». Після закриття заводу приміщення пустували та руйнувалися, сам же монастирський будинок став непридатним для проживання.
У 2004 році на прохання жителів села Корчин монахині Василіянки розпочали справу повернення свого монастиря. У 2006 році Сестри здобули право власності свого колишнього монастиря і після довгої перерви знову замешкали на цій території, проте лише на літній період. В самому монастирі жити було неможливо через його аварійний стан.
Лише восени 2008 року сестрам вдалося відновити постійне проживання в своєму монастирі. Найперше вони відновили невеличку хатину, яка використовувалася під заводську їдальню, віддавши її під покров святого Архистратига Михаїла та облаштували в ній каплицю, кухню і одну келію, в якій і на даний час проживають та моляться.
Сестри виконують домашні обов’язки, доглядають сад, працюють на городі та мають свою невеличку господарку: кури, кролі та двоє собак. Також провадять катехитичне служіння в с. Корчин, с. Підгородці, с. Верхнє Синєвидне, с. Нижнє Синєвидне та в м. Сколе.
До Корчинського монастиря часто навідуються сестри з інших монастирів сестер Василіянок для духовної віднови. Досить недавно сестри Корчинської обителі відновили невеличку хатину-монастирську фірту, у якій можна замешкати чи усамітнитися.

Монастир св.Йосифа Обручника в Брюховичах започатковано у 1992 р. Ще на той час в орендовані приміщення підприємства “Вогник” з Зимної Води переведено Новіціят Сестер Василіянок. Починаючи з 1993 р. сестри провадили активну катехитичну працю серед дітей, які приїжджали на бази дитячих таборів у Брюховичах: готували до Таїнств Сповіді та Причастя, до Таїнства Хрещення. То була добра нагода для голошення Слова Божого, оскільки діти, які приїжджали у ці табори, були з різних куточків України: з Дніпопетровської, Луганської, Київської, Харківської, Вінницької, Донецької, Черкаської областей, а також з Чорнобильської зони.
За підтримки о.Івана Шевціва будинок було викуплено, відремонтовано і 28 серпня 1995 р. освячено Владикою Филимоном Курчабою.
З 1998 р. і до сьогодні монастир св. Йосифа є постійним формаційним домом сестер Чину Святого Василія Великого – новіціатом. Сестри – новички під проводом Директорки новичок та Соції проходять формацію в атмосфері тиші та молитви, навчаються, опікуються старенькими сестрами, виготовляють своїми руками свічки, чотки, листівки.
При парафії Різдва Пресвятої Богородиці в Брюховичах під проводом сестер функціонує Катехитична школа імені сестри Василії Глібовицької,ЧСВВ, яка започаткована восени 2004 р. Катехизацію провадять сестри-новички другого року новіціяту: приготування до Першої Сповіді та Урочистого Святого Причастя, проведення дитячих таборів “Канікули з Богом”, організація вистав з нагоди різних свят та ін.

Ісус сказав: «Жнива великі та робітників мало. Просіть, отже, Господаря жнив, щоб вислав робітників на Свої жнива» (Мт. 9, 36-38). Розуміючи потребу служіння Сестер, о. Андрій Бухвак – настоятель парафії Архистратига Михаїла у Запоріжжі – звернувся до Управи Сестер Провінції Пресвятої Тройці ЧСВВ з проханням про відкриття місійної станиці Сестер Василіянок при парафії. Сестри відповіли на заклик Доброго Пастиря, Який, «бачивши юрми народу, змилосердився над ними, бо вони були стомлені й прибиті, немов ті вівці, що не мають пастуха» та з благословення владики Степана Менька, екзарха Донецького, почали свою місійну діяльність у Запоріжжі у 2003.
У своєму служінні Сестри намагаються прищепити людям любов до Живого Бога, який любить безкорисливо, діє і веде свій народ Святим Духом. Дивлячись на Ісуса, разом з парафіянами пізнають Його зблизька, вслухаються в Його Слово через спільні роздуми над Святим Письмом та зустрічаються з Ним у Святих Тайнах. Створено місцеву спільноту для зросту в Христі Ісусі.
Вагомою частиною місійного служіння сестер Василіянок на парафії є євангелізація дорослих і катехитичне навчання дітей різної вікової категорії, підготовка до святих Тайн Сповіді та Пресвятої Євхаристії. Сестри дбають про красу храму та церковний одяг, випікають просфори.
Зустрічі з молоддю включають пізнання Бога через науки, спільну молитву, відвідування святих місць, спільні святкування та відпочинок. У життя парафії тісно вплетені концертні програми за участю дітей, молоді та їхніх батьків. Важливим у духовному розвитку греко-католицької громади в Запоріжжі є рух «Матері в молитві».
В обставинах війни та її наслідків Сестри надають духовну опіку біженцям (ВПО) в «Карітас Запоріжжя». Організовано школу Євангелізації св. апостола Андрія, у якій взяла участь велика кількість переселенців. На парафії кожної суботи протягом двох років ліплять вареники для поранених військових у шпиталях Запоріжжя.
Своїм служінням у Запоріжжі Сестри стараються виконувати Божу волю, відповідаючи на потреби часу та запити парафії.

Власністю спільноти Сестер Василіянок дім у Милошовичах (тепер хутір Береги) став з 1928 р., коли подружжя Петро і Марія Винар, власники ґрунту і будинку в Милошовичах, через нотаріально завірений договір передали сестрам василіянкам з Львівського монастиря, що на вул. Зибликевича 30, землю, на якій були розміщені хата, стайня та стодола. Сестри прийняли цю земельну ділянку з будинками і зобов’язалися утримувати та доглядати до кінця життя подружжя фундаторів. В 1931 році родиною с. Анни (Параскевії) Луцків монастиреві подаровано ще ділянку біля землі, яка вже належала Сестрам. І через деякий час монастир придбав ще поле, яке межувало із монастирською територією.
14 липня 1937 було посвячення наріжного каменя під будову монастиря в Милошовичах. А 8 жовтня 1938 р. відбулось посвячення новозбудованого монастиря і каплиці.
До 1946 р. при монастирі відбувалася катихизація дітей, і влітку сестри провадили дитячий садок. Але в 1946 році радянська влада ліквідувала монастир і створила там будинок для перестарілих одиноких людей. Каплицю перетворили на санітарний вузол.
У 2001 році сестрам повернули будинок і 15 серпня 2004 року преосвященний владика Ігор Возьняк, ЧНІ звершив чин посвячення відновленого монастиря Преображення Господнього.
Як колись, так і тепер будинок використовується для реколекцій, днів молитви, відпочинку, господарської праці. Сестри займаються ручною працею: виготовленням трав’яних чаїв, доглядом пасіки, розведенням домашньої птиці та кролів, виготовленням воскових свічок, плетенням чоток. На даний час задіяно 3 га поля, на яких щорічно міняють посів. Засівається овес, жито, пшениця, кукурудза, садиться картопля та багато інших культур. Також велика ділянка землі засаджена полуницею, смородиною та лікарськими травами, з яких виготовляють чаї.
Щорічно реколекційний дім відвідують різні групи: студенти УКУ, військові капелани, скаути, молодіжні спільноти, діти «Віра і світло», монахи і монахині різних згромаджень і багато мирян.
В тихій щоденній праці, молитві та посвяті Сестри продовжують своє служіння на Божій ниві для добра Церкви та Божого люду, як теж на благо всього українського народу.