Сестри Василіянки Провінції святого архангела Михаїла в Хорватії 1 вересня 2019 року у м. Шід (Сербія) урочисто відкрили Ювілейний рік з нагоди сторіччя Провінції. Божественну Літургію очолив єпископ єпархії святого Миколая в Сербії Юрій Джуджар у співслужінні з місцевими священниками та в присутності Провінційної Управи на чолі з протоігуменею с. Дарією Фіна ЧСВВ та численних гостей.
Присутні мали нагоду ознайомитись з виставкою архівних фотографій та послухати презентацію с. Анастазії Пітки ЧСВВ про історію Сестер Василіянок в Шіді. На місцевому цвинтарі, де поховано десять сестер, відслужили панахиду. На згадку Сестри подарували місцевій парафії копію образу Матері Божої Неустанної Помочі, який монастир в Шіді колись отримав з рук свого великого добродія Крижевецького владики Діонісія Няраді.
Власне, сто років тому, гнані вихором Першої світової війни, монахині зі Словіти знайшли прихисток у Крижевецькій єпархії. 26 серпня 1915 року Сестри Василіянки зі Словітського монастиря в Галичині (м. Йосифа Поврозніцька, с. Августина Смічиклас, с. Марія Смічиклас, с. Віра Провчі, с. Надія Сабо, с. Алойзія Ерделі, с. Даниїла Смічиклас, с. Магдалина Абодич, с.Панкратія Музика) і діти, якими вони опікувались, прибули до міста Крижевці (сьогодні Хорватія). Ось що говорять про це перші сторінки монастирської хроніки: «р. 1915. 26. VIII. В часах, коли лютуєсь страшна, загально середноевропейська війна і пануючі всіх держав розсилають свої війська на ріжні позициї, посилає Господ наш Предобрий Ісус Христос своє мале стадо з тихої. Словітської обители до Крижовця, понеже воєнна небезпека єще не минула і можна було сподіватися, що щохвиля верне неприятель, тому вислали нас Високопреподобна Мати Настоятелька Анна Теодорович зі Словіти, щоби охоронити від небезпеки воєнної.»
Спочатку був заснований монастир у Крижевцях, а восени 1920 року — у літній єпископській резиденції в Шіді (сьогодні Сербія). 9 вересня 1920 року з Крижевець до Шіду з метою заснування нового монастиря з сиротинцем приїжджають м. Анна Теодорович (настоятелька), с. Марія Должицька, с. Юліта Бойчук і с. Йоанна Бучко, а також дві кандидатки: Марія Річічь і Катерина Черепан (згодом с. Кирила) і дві сироти, Софія Мамчак і Марія Черепан. Вони мали замешкати в колишній літній резиденції владики Няраді, яка таким чином мала бути врятована від державної конфіскації, що спіткала решту єпархіяльних дібр. З дозволу Centralnog sabirališta siročadi у Загребі тут мав бути відкритий притулок для греко-католицьких дітей-сиріт, перш за все воєнних сиріт.
19 листопада 1920 року відбулося урочисте вікриття новіціату в Шіді. Магістрою перших п'яти новичок та першою ігуменею була мати Анна Теодорович. 1936 року на прохання Преосвященного Няраді і о. ректора Вішошевича Сестри з Шіду розпочинають служіння при греко-католицькій семінарії в Загребі. У липні 1936 року відкрито дочірній монастир у с. Міклушевці, а у червні 1939 року — засновано монастир з інтернатом в Осієку (сьогодні Хорватія). Через воєнні обставини 1945 року осідок ігумені перенесено до Осієку, який після централізації став осідком Провінції святого архангела Михаїла.
Монастир в Шіді пережив лихоліття Другої світової війни та війни в Югославії 1990-х років. Під час останньої, будучи розташованим на кордоні теперішніх Сербії і Хорватії, Шід опинився відрізаним від решти домів Провінції. У складних воєнних умовах тут мешкало кілька стареньких сестер та с. Віра Корпак і с. Євзевія Звінек. Саме с. Віра і с. Євзевія останніми залишили Шід після закриття монастиря 2002 року.
Історія монастиря в Шіді унікальна. Свого часу тут перебували Сестри Василіянки, які стали засновницями гілок Чину на різних континентах: мати Марія Должицька, мати Софронія Ерделі. У Шід приїздила блаженна мати Моніка Полянська - відвідати свою тітку ігуменю Анну Теодорович. 1928 року монастир Сестер Василіянок в Шіді відвідує митрополит Андрей Шептицький, а 23 березня 1939 року — о. Августин Волошин, прем'єр колишньої Підкарпатської України.
…І сьогодні у Шіді зусібіч промовляє історія: у вузеньких дверях, що ведуть з каплиці до церкви, у збережених решітках клявзури, у товстих мурах і навіть у глибоких западинах, що несподівано відкриваються на подвір'ї. Було щось зворушливе у тому моменті, коли після багаторічної перерви голоси черниць у молитві злинули під склепінням місцевої церкви. Такі історичні місця — це місця нашої сили, місця пам’яті, де можемо дякувати Богу за його благодать, за всі ті покоління жертовних і святих Сестер Василіянок, що тут жили, молилися і працювали, зберігши монаше життя на цих теренах і приготувавши шлях новим поколінням.
с. Теодозія Мостепанюк, ЧСВВ