Домівка
/images/banners/Sliders/Confirm_uk.jpg

 Сестри Василіянки Провінції святого архангела Михаїла в Хорватії 1 вересня 2019 року у м. Шід (Сербія) урочисто відкрили Ювілейний рік з нагоди сторіччя Провінції. Божественну Літургію очолив єпископ єпархії святого Миколая в Сербії Юрій Джуджар у співслужінні з місцевими священниками та в присутності Провінційної Управи на чолі з протоігуменею с. Дарією Фіна ЧСВВ та численних гостей.

Присутні мали нагоду ознайомитись з виставкою архівних фотографій та послухати презентацію с. Анастазії Пітки ЧСВВ про історію Сестер Василіянок в Шіді. На місцевому цвинтарі, де поховано десять сестер, відслужили панахиду. На згадку Сестри подарували місцевій парафії копію образу Матері Божої Неустанної Помочі, який монастир в Шіді колись отримав з рук свого великого добродія Крижевецького владики Діонісія Няраді.

Власне, сто років тому, гнані вихором Першої світової війни, монахині зі Словіти знайшли прихисток у Крижевецькій єпархії. 26 серпня 1915 року Сестри Василіянки зі Словітського монастиря в Галичині (м. Йосифа Поврозніцька, с. Августина Смічиклас, с. Марія Смічиклас, с. Віра Провчі, с. Надія Сабо, с. Алойзія Ерделі, с. Даниїла Смічиклас, с. Магдалина Абодич, с.Панкратія Музика) і діти, якими вони опікувались, прибули до міста Крижевці (сьогодні Хорватія). Ось що говорять про це перші сторінки монастирської хроніки: «р. 1915. 26. VIII. В часах, коли лютуєсь страшна, загально середноевропейська війна і пануючі всіх держав розсилають свої війська на ріжні позициї, посилає Господ наш Предобрий Ісус Христос своє мале стадо з тихої. Словітської обители до Крижовця, понеже воєнна небезпека єще не минула і можна було сподіватися, що щохвиля верне неприятель, тому вислали нас Високопреподобна Мати Настоятелька Анна Теодорович зі Словіти, щоби охоронити від небезпеки воєнної.»

Спочатку був заснований монастир у Крижевцях, а восени 1920 року — у літній єпископській резиденції в Шіді (сьогодні Сербія). 9 вересня 1920 року з Крижевець до Шіду з метою заснування нового монастиря з сиротинцем приїжджають м. Анна Теодорович (настоятелька), с. Марія Должицька, с. Юліта Бойчук і с. Йоанна Бучко, а також дві кандидатки: Марія Річічь і Катерина Черепан (згодом с. Кирила) і дві сироти, Софія Мамчак і Марія Черепан. Вони мали замешкати в колишній літній резиденції владики Няраді, яка таким чином мала бути врятована від державної конфіскації, що спіткала решту єпархіяльних дібр. З дозволу Centralnog sabirališta siročadi у Загребі тут мав бути відкритий притулок для греко-католицьких дітей-сиріт, перш за все воєнних сиріт.

19 листопада 1920 року відбулося урочисте вікриття новіціату в Шіді.  Магістрою перших п'яти новичок та першою ігуменею була мати Анна Теодорович. 1936 року на прохання Преосвященного Няраді і о. ректора Вішошевича Сестри з Шіду розпочинають служіння при греко-католицькій семінарії в Загребі. У липні 1936 року відкрито дочірній монастир у с. Міклушевці, а у червні 1939 року — засновано монастир з інтернатом в Осієку (сьогодні Хорватія). Через воєнні обставини 1945 року осідок ігумені перенесено до Осієку, який після централізації став осідком Провінції святого архангела Михаїла.

Монастир в Шіді пережив лихоліття Другої світової війни та війни в Югославії 1990-х років. Під час останньої, будучи розташованим на кордоні теперішніх Сербії і Хорватії,  Шід опинився відрізаним від решти домів Провінції. У складних воєнних умовах тут мешкало кілька стареньких сестер та с. Віра Корпак і с. Євзевія Звінек. Саме с. Віра і с. Євзевія останніми залишили Шід після закриття монастиря 2002 року.

Історія монастиря в Шіді унікальна. Свого часу тут перебували Сестри Василіянки, які стали засновницями гілок Чину на різних континентах: мати Марія Должицька, мати Софронія Ерделі. У Шід приїздила блаженна мати Моніка Полянська - відвідати свою тітку ігуменю Анну Теодорович. 1928 року монастир Сестер Василіянок в Шіді відвідує митрополит Андрей Шептицький,  а 23 березня 1939 року — о. Августин Волошин, прем'єр колишньої Підкарпатської України.

…І сьогодні у Шіді зусібіч промовляє історія: у вузеньких дверях, що ведуть з каплиці до церкви, у збережених решітках клявзури, у товстих мурах і навіть у глибоких западинах, що несподівано відкриваються на подвір'ї. Було щось зворушливе у тому моменті, коли після багаторічної перерви голоси черниць у молитві злинули під склепінням місцевої церкви. Такі історичні місця — це місця нашої сили, місця пам’яті, де можемо дякувати Богу за його благодать, за всі ті покоління жертовних і святих Сестер Василіянок, що тут жили, молилися і працювали, зберігши монаше життя на цих теренах і приготувавши шлях новим поколінням.

с. Теодозія Мостепанюк, ЧСВВ

This website uses cookies to improve your experience.

By closing this banner, scrolling through this page or by clicking on any element You consent to the use of cookies.

We'll assume you're ok with this, but you can opt-out if you wish.