Некролог
/images/banners/Sliders/Confirm_uk.jpg

По вічну нагороду с. Віра Парцей відійшла до Господа 21.03.2020 р.Б.

Сестра Віра Анастасія Парцей народилася 25.01.1930р.Б. в с. Пійло Калуського р-ну Івано-Франківської обл. Батько Дмитро та мама Катерина дуже рано померли, тож Анастасію забрала родичка у Войнилів в 1935 р. До цієї родички одного разу прийшли Сестри із монастиря і сказали, що збирають дітей-сиріт. Та їм повідомила, що має таку дитину, у якої недавно померла мама і вона залишилася сиротою. Тож Сестри сказали, щоб привела її до монастиря. І вона привела. Як згадувала с. Віра, вона так сильно боялася Сестер, що її мусіли насилу відірвати від родички. Але вже на другий день вона не хотіла додому, їй дуже сподобалося. Разом з усіма дітьми вчилася співу, гри на мандоліні та на скрипці, брала участь у різних виставах, у дитячому хорі, який щонеділі співав Службу Божу, згодом ходила до школи. Також разом з іншими дітьми мала свої обов’язки: застеляти своє ліжко, прибирати і зберігати порядок, принести, коли прийде її черга, води. Також діти мали зранку заховувати мовчання, бо все було чути до Сестер, щоб не порушувати монастирську тишу і мовчання. Коли в 1939 р. прийшли більшовики, то заборнили Сестрам виховувати сиріт. Тож дітей люди позабирали по хатах, але вони все одно прибігали потай до Сестер, і зокрема Анастасія. В 1941 р., коли прийшли німці, то дозволили Сестрам мати сиротинець. Тож діти знову повернулися до Сестер, і ще більше прийняли дітей (60 дітей) та перейшли з монастиря до більшого будинку, оскільки у монастирі не могли поміститися. В 1944 р. Сестрам знову заборонили опікуватися сиротами. Тож старших позабирали люди по хатах, молодших – забрали у державні сиротинці, а Анастасію та ще трьох дівчат Настоятелька монастиря м. Йосифа Качор залишила при монастирі, бо дівчата хотіли вступити до монастиря. 19.11.1944 р.Б. Анастасію прийнято як кандидатку до монашої спільноти Сестер Чину Святого Василія Великого у Войнилові. Під час Облечин 22.01.1945 р.Б. вона прийняла нове монаше ім’я – с. Віра. Директоркою під час Постулянтури та Новіціяту була м. Йосифа Качор. Перші Обіти склала Господеві у монастирі Св. Йосафата у Войнилові 14.10.1947 р.Б. на руки м. Йосифи Качор, а Вічні Обіти прийняла 19.12.1957 р.Б. у присутності м. Віри Слободян, теж у Войнилові.

У час підпілля до монастиря дуже часто приходили з НКВД і робили нічні перевірки. 03.10.1945.р.Б. Сестер вигнали з монастиря. Чотирьох Сестер о. Людомир Зарицький – декан – взяв жити до плебанії, а решта Сестер перейшли жити до кухні на монастирському подвір’ї, де було дуже холодно і приміщення зовсім не було пристосоване для життя. Однак Сестри все прийняли з Божих рук і терпеливо чекали Божого Милосердя.

С. Віра працювала  як дяк. Також готувала підпільно дітей до Першої Сповіді та Святого Причастя. А як закрили католицький храм, то вона в’язала светри, що вона дуже вміло робила. Завдяки цій праці Сестри виживали. Вона мала стільки замовлень, що ледь справлялася. Сидяча робота, а також  постійні переживання через численні набіги НКВД дуже відбилася на її здоров’ї. У неї почалися проблеми із серцем.

У 1958 році с. Віра разом із Сестрми переїхала до м. Рогатина Івано-Франківської обл. Оскільки мала проблеми із серцем, то лікарі порадили їй іти до лікарні на пів року. Потім влаштувалася працювати в аптеці фасовщиком. Для с. Віри ця робота була дуже важкою, адже кожен запах вона переносила дуже тяжко, маючи алергію. Але пропрацювала в аптеці 10 років. Ніхто не знав, що вона є монахинею, бо мусіла пильнувати, щоб ніхто не здогадався, бо інакше звільнили б з роботи, а роботу було дуже важко знайти. Проте, поведінка та одяг кидалися людям в очі. Люди спостерігали і говорили, що вона не така, як усі. “Напевне, монахиня, бо навіть по взутті видно: просте, чорне, і невеликий каблук”.

У 1991 році, подавши клопотання про повернення будівлі монастиря у власність Сестер Чину Святого Василія Великого, с. Віра разом із м. Василією Николайчук повернулася до Войнилова і почала займатися відновленням монастиря через працю та молитву, терпеливо приймаючи все з Божих рук та довіряючи Господеві. Крізь ціле своє життя с. Віра була прикладом вірності, життя Обітами, молитви, посвяти, терпеливості, жертовності, працьовитості, делікатності, скромності і тихості. Все зносила з любові до Бога і Його єдиного бажала, в Нього вдявляючись і черпаючи силу для щоденної боротьби.

Похоронена на цвинтарі біля наших Сестер в смт. Войнилів Калуського р-ну Івано-Франківської області.

Вічна їй пам’ять!

This website uses cookies to improve your experience.

By closing this banner, scrolling through this page or by clicking on any element You consent to the use of cookies.

We'll assume you're ok with this, but you can opt-out if you wish.