Цей міжнародній Чин Східної Католицької Церкви є найстаршим монашим Чином у світі, якого корені сягають ІV століття і св. Василія Великого, котрого ім’я він носить. Св. Василій, Архієпископ Кесарії Кападокійської в Малій Азії, знаний як Отець Східного Монашества. Він поручив, своїй сестрі, св. Макрині, управу і провід першого жіночого монастиря.
Перший монастир, розташований на берегах річки Ірис в Малій Азії, притягнув до себе молодих жінок з близьких заможних посілостей. Багато з них походили з багатих родин, але ані їх життєве становище ані достатки або світська важність не мали значіння за мурами монастиря. Кожна жила скромно і простенько у вбогій келії. Кожна вдоволялася їдою і напитком який подавала монаша кухня в призначений час. Кожна вдягалася у скромний одяг який дала Настоятелька і кожна в спільноті постановила посвятитися життю молитви. Всіх їх надихав приклад св. Макрини і слова св. Василія Великого.
Повчання св. Василія основані на Євангелії є правилом життя в спільноті і служінню місцевій церкві та убогим. Після смерті св. Василія, його спосіб монашого життя розповсюдився в Греції і по Слов’янських країнах в Центральній і Східній Європі.
З приходом християнства на Київську Русь (сьогоднішня Україна), також були засновані жіночі монастирі в яких монахині жили згідно з Правилом св. Василія. В Літописі згадується перший жіночий монастир св. Ірени, котрий збудував Князь Ярослав Мудрий 1037 року в Києві. Цей монастир став прототипом інших монастирів, котрі згодом постали по цілій країні та в сусідніх державах.
В 1617 році реформа чоловічих монастирів, яку почав Митрополит Йосиф Рутський, також мала вплив на спосіб життя в деяких жіночих монастирях. Однак ці монастирі не були централізовані на взір чоловічих але залишились автономними одні від одних, будучи під авторитетом Ігумені і наглядом місцевого Ієрарха.
В кінці ХVІI століття, після Берестейської Унії, в 1695 році починається відродження монашества. Властиво реформатори того періоду наполягали на більш активний, зосереджений на служінні напрям, як роль та завдання монахинь, котрі переважно провадили контемплятивне життя в спільнотах за скритими і суворими монастирськими мурами. Монахині відновили свою місію як вчителі. Вони закладали школи, які служили не тільки членам їхніх чернечих спільнот, але також мирянам. В 1720 році, Замойський Синод знову наложив на монастирі суворе закрите існування. Малі чернечі спільноти були з’єднані, число жінок які віддавали себе богопосвяченому життю зменшилося.
В 1772 році, у з’єднаних з Римом єпархіях на теперішній Україні і Білорусі, ще існувало 25 жіночих монастирів в яких проживало 200 черниць. З поділом Польщі (1772-95), під Росією за Катерини ІІ (+1796), монахині втратили більшість монастирів а решта були примусово скасовані за Миколи І (1825-55). Ті монахині, що чинили опір, були запроторені в монастирську тюрму в Мядзолі Старому на Білорусі або вони були розігнані.
В наслідок реформи яку завів Імператор Йосиф ІІ (+1790), в Галичині (Західна Україна) тоді під Австрією, замкнено багато монастирів. Проте чотири монаші осередки збереглися та навіть процвітали аж до останніх років ІІ Світової Війни. Це були, Яворів, Словіта, Львів і Станіславів (тепер Івано-Франківськ). Черниці в цих монастирях продовжували їхню духовну традицію і працю виховання і навчання дітей і молоді.
В 1897 році, Митрополит Сильвестер Сембратович доручив Отцям Василіанам перевести реформу (1887-1902). Згодом, під проводом Митрополита Андрея Шептицького, відбулася Капітула сестер Василіянок, на якій вони прийняли Правила св. Василія впорядкованими Митрополитом Рутським. З того часу постали нові монастирі Сестер Василіянок, і їхні шкільні установи, не тільки в Галичині але також в інших країнах світу.
Перші сестри Василіянки прибули до Сполучених Штатів Америки з монастиря в Яворові, 1911 року. Сестри прибули на прохання Владики Сотера Ортинського, Єпарха для Католиків Візантійського Обряду в Америці. Вони заснували перший монастир у Філядельфії. Після поділу адміністрації Візантійської Католицької Церкви в Америці на дві окремі юрисдикції в 1918 році ― одну для Українців і іншу для Русинів, був оснований монастир 1921 року в Клівеланд, Огайо (тепер із осередком в Юніонтаун, Пенсилванія).
Монастир в Словіті вислав сестер до Югославії 1915 року де засновано перший монастир в Крижевцях (тепер Хорватія). В 1921 році, підчас Австро-Угорської Імперії, монастир в Станіславові заснував дім в Ужгороді (Україна) і з тої фундації також в Пряшеві (Словаччина), 1922 року. Потім, в 1935 році, Сестри з Ужгороду заснували монастир в Маріяповч, (Мадярщина). Сестри з Підмихайлівців пішли до Апостолес, Аргентина 1939 року.
Обидві Світові Війни чітко виявили потребу об’єднати всі монастирі Чину під одну центральну управу, щоб заохотити і запевнити їх зріст, як також і саме їхнє буття. В 1951 році, Апостольська Столиця, декретом ’Ad Septennium’, проголосила централізацію Сестер Чину Святого Василія Великого, надала йому привілей Папського Права і назначила першу Генеральну Управу.
Архимандриня: Мати Євсевія Білас;
Генеральні Дорадниці:

• Мати Августина Криницька
• Мати Софронія Ердерлі
• Мати Леоніда Кічінко
• Мати Анна Бадовінець

Генеральна Курія назначила Мати Соломію Бердар як Генеральну Секретарку і Мати Августину Криницьку як Генеральну Економку.
Сьогодні Чин нараховує 480 сестри, що знаходяться у цих країнах:

• Україна ― Провінції Пресвятої Тройці , Львів;
• Угорщина ― Делегатура Успення Божої Матері;
• Словаччина ― Провінція Матері Божої в Пряшеві і Віце-Провінція Святих Кирила і Методія в Сечове (1994);
• Польща ― Провінція Святого Хреста (1958);
• Хорватія ― Віце-Провінція Святих Василія і Макрини, Крижевці й Провінція св. Архангела Михаїла, Осієк;
• Місія в Німеччині;
• Італія ― Генеральний дім, Рим (1954);
• Місія в Італії (Рим)
• Місія в Греції;
• Сполучені Штати Америки ― Провінція Христа Чоловіколюбця, Факс Чейс Менор ПА і Провінція Матері Божої Неустанної Помочі, Юніонтаун, ПА та Контемплятивний Монастир Пресвятого Серця, Мідлтаун, НЙ;
• Аргентина ― Провінція Христа Царя;
• Австралія ― Делегатура Святої Родини (1967);
• Бразилія ― Делегаура св. Макрини (1972)
• Румунія ― Провінція Непорочного Серця Марії.

Правило св. Василія сильно підкреслює досконалу любов Бога і активну любов ближнього. Одне із завдань яке поручив Святий Василій є виховання молоді. Тому, крім виховної праці в школах, Сестри працюють в харитативних інститутах, лікарнях, є задіяні в праці при парафіях, навчають катехизм, провадять духовні організації, займаються видавництвом і ризницею. Вони є готові на послугу Вселенській Церкві та особливо місцевій Церкві Східного обряду.