Історія

Цей міжнародній Чин Східної Католицької Церкви є найстаршим монашим Чином у світі, якого корені сягають ІV століття і св. Василія Великого, котрого ім’я він носить. Св. Василій, Архієпископ Кесарії Кападокійської в Малій Азії, знаний як Отець Східного Монашества. Він поручив, своїй сестрі, св. Макрині, управу і провід першого жіночого монастиря.
Перший монастир, розташований на берегах річки Ірис в Малій Азії, притягнув до себе молодих жінок з близьких заможних посілостей. Багато з них походили з багатих родин, але ані їх життєве становище ані достатки або світська важність не мали значіння за мурами монастиря. Кожна жила скромно і простенько у вбогій келії. Кожна вдоволялася їдою і напитком який подавала монаша кухня в призначений час. Кожна вдягалася у скромний одяг який дала Настоятелька і кожна в спільноті постановила посвятитися життю молитви. Всіх їх надихав приклад св. Макрини і слова св. Василія Великого.
Повчання св. Василія основані на Євангелії є правилом життя в спільноті і служінню місцевій церкві та убогим. Після смерті св. Василія, його спосіб монашого життя розповсюдився в Греції і по Слов’янських країнах в Центральній і Східній Європі.
З приходом християнства на Київську Русь (сьогоднішня Україна), також були засновані жіночі монастирі в яких монахині жили згідно з Правилом св. Василія. В Літописі згадується перший жіночий монастир св. Ірени, котрий збудував Князь Ярослав Мудрий 1037 року в Києві. Цей монастир став прототипом інших монастирів, котрі згодом постали по цілій країні та в сусідніх державах.
В 1617 році реформа чоловічих монастирів, яку почав Митрополит Йосиф Рутський, також мала вплив на спосіб життя в деяких жіночих монастирях. Однак ці монастирі не були централізовані на взір чоловічих але залишились автономними одні від одних, будучи під авторитетом Ігумені і наглядом місцевого Ієрарха.
В кінці ХVІI століття, після Берестейської Унії, в 1695 році починається відродження монашества. Властиво реформатори того періоду наполягали на більш активний, зосереджений на служінні напрям, як роль та завдання монахинь, котрі переважно провадили контемплятивне життя в спільнотах за скритими і суворими монастирськими мурами. Монахині відновили свою місію як вчителі. Вони закладали школи, які служили не тільки членам їхніх чернечих спільнот, але також мирянам. В 1720 році, Замойський Синод знову наложив на монастирі суворе закрите існування. Малі чернечі спільноти були з’єднані, число жінок які віддавали себе богопосвяченому життю зменшилося.
В 1772 році, у з’єднаних з Римом єпархіях на теперішній Україні і Білорусі, ще існувало 25 жіночих монастирів в яких проживало 200 черниць. З поділом Польщі (1772-95), під Росією за Катерини ІІ (+1796), монахині втратили більшість монастирів а решта були примусово скасовані за Миколи І (1825-55). Ті монахині, що чинили опір, були запроторені в монастирську тюрму в Мядзолі Старому на Білорусі або вони були розігнані.
В наслідок реформи яку завів Імператор Йосиф ІІ (+1790), в Галичині (Західна Україна) тоді під Австрією, замкнено багато монастирів. Проте чотири монаші осередки збереглися та навіть процвітали аж до останніх років ІІ Світової Війни. Це були, Яворів, Словіта, Львів і Станіславів (тепер Івано-Франківськ). Черниці в цих монастирях продовжували їхню духовну традицію і працю виховання і навчання дітей і молоді.
В 1897 році, Митрополит Сильвестер Сембратович доручив Отцям Василіанам перевести реформу (1887-1902). Згодом, під проводом Митрополита Андрея Шептицького, відбулася Капітула сестер Василіянок, на якій вони прийняли Правила св. Василія впорядкованими Митрополитом Рутським. З того часу постали нові монастирі Сестер Василіянок, і їхні шкільні установи, не тільки в Галичині але також в інших країнах світу.
Перші сестри Василіянки прибули до Сполучених Штатів Америки з монастиря в Яворові, 1911 року. Сестри прибули на прохання Владики Сотера Ортинського, Єпарха для Католиків Візантійського Обряду в Америці. Вони заснували перший монастир у Філядельфії. Після поділу адміністрації Візантійської Католицької Церкви в Америці на дві окремі юрисдикції в 1918 році ― одну для Українців і іншу для Русинів, був оснований монастир 1921 року в Клівеланд, Огайо (тепер із осередком в Юніонтаун, Пенсилванія).
Монастир в Словіті вислав сестер до Югославії 1915 року де засновано перший монастир в Крижевцях (тепер Хорватія). В 1921 році, підчас Австро-Угорської Імперії, монастир в Станіславові заснував дім в Ужгороді (Україна) і з тої фундації також в Пряшеві (Словаччина), 1922 року. Потім, в 1935 році, Сестри з Ужгороду заснували монастир в Маріяповч, (Мадярщина). Сестри з Підмихайлівців пішли до Апостолес, Аргентина 1939 року.
Обидві Світові Війни чітко виявили потребу об’єднати всі монастирі Чину під одну центральну управу, щоб заохотити і запевнити їх зріст, як також і саме їхнє буття. В 1951 році, Апостольська Столиця, декретом ’Ad Septennium’, проголосила централізацію Сестер Чину Святого Василія Великого, надала йому привілей Папського Права і назначила першу Генеральну Управу.
Архимандриня: Мати Євсевія Білас;
Генеральні Дорадниці:

  • Мати Августина Криницька
  • Мати Софронія Ердерлі
  • Мати Леоніда Кічінко
  • Мати Анна Бадовінець

Генеральна Курія назначила Мати Соломію Бердар як Генеральну Секретарку і Мати Августину Криницьку як Генеральну Економку.
Сьогодні Чин нараховує 480 сестри, що знаходяться у цих країнах:

  • Україна ― Провінції Пресвятої Тройці , Львів;
  • Угорщина ― Делегатура Успення Божої Матері;
  • Словаччина ― Провінція Матері Божої в Пряшеві і Віце-Провінція Святих Кирила і Методія в Сечове (1994);
  • Польща ― Провінція Святого Хреста (1958);
  • Хорватія ― Віце-Провінція Святих Василія і Макрини, Крижевці й Провінція св. Архангела Михаїла, Осієк;
  • Місія в Німеччині;
  • Італія ― Генеральний дім, Рим (1954);
  • Місія в Італії (Рим)
  • Місія в Греції;
  • Сполучені Штати Америки ― Провінція Христа Чоловіколюбця, Факс Чейс Менор ПА і Провінція Матері Божої Неустанної Помочі, Юніонтаун, ПА та Контемплятивний Монастир Пресвятого Серця, Мідлтаун, НЙ;
  • Аргентина ― Провінція Христа Царя;
  • Австралія ― Делегатура Святої Родини (1967);
  • Бразилія ― Делегаура св. Макрини (1972)
  • Румунія ― Провінція Непорочного Серця Марії.

Правило св. Василія сильно підкреслює досконалу любов Бога і активну любов ближнього. Одне із завдань яке поручив Святий Василій є виховання молоді. Тому, крім виховної праці в школах, Сестри працюють в харитативних інститутах, лікарнях, є задіяні в праці при парафіях, навчають катехизм, провадять духовні організації, займаються видавництвом і ризницею. Вони є готові на послугу Вселенській Церкві та особливо місцевій Церкві Східного обряду.

This website uses cookies to improve your experience.

By closing this banner, scrolling through this page or by clicking on any element You consent to the use of cookies.

We'll assume you're ok with this, but you can opt-out if you wish.