2 січня 2017 р. Б. в день святкування Святого Василія Великого в Латинській Церкві сестри з Генерального дому привезли в гості сестру Мікелінну Торре, ЧСВВ. Сестра є італійкою за походженням і вступила до монастиря 1950 року. За 66 років монашого життя вона перейшла довгу і непросту історію. Сьогодні вона є, нажаль, останньою представницею Контемплятивного Монастиря св. Василія Великого на Альбано, Італія, який має довгу і болючу історію.
Щоб уникнути знищення під час російського царського переслідування Греко-Католицьких монахів уніатів, основоположниця Сестер Василіянок в Альбано, Мати Макрина Мєчиславська знайшла спосіб втекти і добралася до Італії 6 листопада 1845 року. Спочатку вона втекла з містечка М’єдджьоли недалеко від Мінська, в Білорусі, куди декретом царя переслідувані монахині Василіянки були примусово переселені в православний монастир. Папа Григорій XVI прийняв Мати Макрину на аудієнцію, щоб почути з її уст про переслідування Уніатської Церкви. В Римі, Мати Макрина перебувала якийсь час з Сестрами Мадамс Пресвятого Серця на Триніта Деї Монті де приєднала собі підтримку визначних людей. З їх допомогою вона заснувала монастир Латинського обряду, який привабив молодих жінок цього обряду.
Згодом Мати Макрина проживала певний час на Пяца Есквеліно недалеко Базиліки Марія Маджоре. Пізніше вона придбала Палацо дел Драґо в Кастельґондольфо. Тому що цей будинок не надавався на монастир, його перероблено на квартири. В 1873 році, Папа Пій IX відвів сестрам монастир на папськім дворі в Кастельґондольфо. Там монахині продовжували своє життя молитви і фізичної праці.
В 1966 році, за старанням Блаженнішого Йосифа Кардинала Сліпого, котрий був обізнаний з історією цього монастиря, монахинь на їх прохання долучили до Сестер Чину Святого Василія Великого. На сьогоднішній дань з давньої спільноти, залишились тільки Сестра Мікеліна Торре. Вона далі продовжує просте вкрите життя молитви і праці наскільки дозволяє вік.
Будучи контемплятивною спільнотою, життя Сестер в основному базувалося на молитві за Католицьку Церкву та її благополуччя, Святішого Отця, священиків, єпископів, місіонерів, Божий люд і весь світ. Це є укрите життя, яким жила спільнота сестер в молитві, праці, жертві та самовідреченні, щоб подобатися Богові. День розпочався Утренею і розважанням, після чого була Свята Літургія. Підчас дня Сестри мають час на духовне читання, приватну молитву і вервичку.
Молитви чередувалися з працею. Денна програма передбачала час на рекреацію та на нагоду поділитися в спільноті своїми думками і враженнями. Сестри також дбали про город. Один із спосіб утримати себе - це є в'язання светрів.
Життя Сестер в контемплятивнім монастирі було так укладено, щоб був спокійний час на молитву і на працю, щоб Сестра могла прославляти Господа впродовж цілого дня без якнайменшого розсіяння.
